<< Главная страница

Нальотчиця



Категории Володимир Сосюра ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Бiля конторки хлопцi п'янi, вгорi вагончики бiжать; i труби в синiм океанi... Туди летить моя душа. Колись на станцiï з огнями шумiв залюднений перон, i чорним привидом мiж нами ходив в медалях фараон... А нiччю плакали шахтьори, лилась горiлка i пiснi... Мовчала тьма, мовчали гори, i — в небi золотi огнi. II Родилось з синiми очима, волосся чорне,— i кричить... Востаннє ойкнула: — Юхиме! — i вмерла мати на плечi. I годувала з жалю Ганна, у неï теж синок малий. Бiжать вагончики в туманi, i хтось цигарку запалив. Юхима вдарило в забоï — лежав в трунi без голови. А десь цвiло зелене поле, i плакав похоронний дзвiн. III Хтось по-французьки влучно цвенькав, коляски, бонни i ляльки,— а на базар дiвча маненьке ходило красти житняки. Воно смугляве, синьооке, почує: — Ïвго! — i бiжить. А свiт далекий, свiт широкий, i хочеш, як i люди, жить. I кожний вечiр пил iз поля та де-не-де в вiкнi вогонь. Iдуть корови чередою, i тепло пахне молоком. Надмiрна праця, дим огидний, а синi пальчики тремтять. Отак ïï життя невидне йшло од гудка i до гудка. IV Але, нарештi, вечорницi, там голос Ïвги — той дзвiнок. А в небi хмари, нiби птицi, i зорi дивляться в вiкно. Прийшов з Мартовського веселий, i з ним осталась ночувать. А вiтер щось у стрiсi меле й важнiє тепло голова... I баче над собою очi такi солодкi та яснi... А вiтер меле i ҐерҐоче, дзвенить i плаче у вiкнi. Кiмната пильна i порожня, в кутку з помиями вiдро. А мислi темнi i тривожнi, як на спiдницi перша кров... V Од меленiту жовтi руки, з другим побачення в кiно. А серце з перебоєм стука, бо перший розлюбив давно. У цього макова хустина, вiн дома пан свого добра. Водив на вистави й картини, i за насiння в клунi брав... VI На фронт попала випадково,— проспала станцiю свою. Кресали, цокали пiдкови, i от вона уже в бою. Iдуть жiночi батальйони, а нiмцi iз землi огнем... I Ïвга серед них холоне, залiзний вiтер ïх жене... I першу лiнiю одбили, iдуть на другу. Але крик: — Нас обiйшли!..— i впала Ïвга, блиснув в лице нiмецький штик. — Еiп Madchen?! — i багнет додолу... А очi теплi i яснi... Огненне розiмкнулось коло, i потекли незнанi днi. Котилась армiя, мов хвилi, А хтось кричав: — Назад, назад!.. I знов поля i шахти милi, заводи й мiтингiв гроза... I з того дня, о сон-лелеко, пройшли тривоги й кров без дна.. . В безодню синю i далеку четверта падала весна. Струнка, смуглява, синьоока, ще й зiрка грає на чолi. Вже одгуло пiд Перекопом, i Ïвга знову на селi. VII А потiм мiсто i панелi, i непа в серце гострий нiж... Це ж ти в обiдранiй шинелi на розi, вся в сльозах, стоïш!.. Я бачив Ïвгу знов i знову, там матюки i плеск вина... Наган i гетри малиновi,— тепер... нальотчиця вона. VIII Сашко не раз ïï на дєло у тьму на непманiв водив. А десь цвiли червонi села й густiшав од заводiв дим... Хотiлось вдарить, щоб вiтрини дзвенiли знову, як шаблi, аби упали на колiна i жевжики, i куркулi! I кожний вечiр томнi панi, прислуги, бонни i ляльки,— а руки клоняться, мов п'янi, i в головi туман важкий... I тiльки темна нiч настане, почує хтось: — Дайош пальто! А в небi зорi, нiби рани, i кличе, як колись, гудок... О Ïвго, Ïвго, ночi краля, мiй малиновий нiжний цвiт, десь у холодному пiдвалi зложити голову тобi. А Iвга, нiби вiтер маю, то жiнка, то стрункий козак... I не застане, не злапає ïï мiлiцiя нiяк. IX В лице тютюн i очi — ями: такий розхристаний Сашко ïï з похабними пiснями навчає танцювать танго.
Нальотчиця


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация