Коли потяг у даль загуркоче



Категории Володимир Сосюра ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Коли потяг у даль загуркоче, пригадаються знову менi дзвiн гiтари у мiсячнi ночi, поцiлунки й жоржини сумнi... Шум акацiй... Посьолок i гони... Ми на гору йдемо через гать... А внизу пролiтають вагони, i колеса у тьмi цокотять... Той садок, i закоханi зори, i огнi з-пiд опущених вiй... Од промiння i тiней узори на дорозi й на шалi твоïй... Твоï губи — розтулена рана... Ми хотiли й не знали — чого... Од кохання безвольна i п'яна, ти тулилась до серця мого... Ой ви, ночi Донеччини синi, i розлука, i сльози вночi... Як у небi ключi журавлинi, одинокi й печальнi ключi... Пам'ятаю: тривожнi оселi, темнi вежi на фонi заграв... Там з тобою у сiрiй шинелi бiля верб я востаннє стояв. Я казав, що вернусь безумовно, хоч i ворог — на нашiй путi... Патронташ мiй патронами повний, тихi очi твоï золотi... Днi пройшли... Одлетiла тривога... Лиш любов, як у серцi багнет— Ти давно вже дружина другого, я ж — вiдомий вкраïнський поет. Наче сон... Я прийшов iз туману i промiнням своïм засiяв... Та на тебе, чужу i кохану, я i славу б , свою промiняв. Я б забув i образу, i сльози... Тiльки б знову iти через гать, тiльки б слухать твiй голос — i коси, твоï коси сумнi цiлувать... Ночi тi, та гiтара й жоржини, може, сняться тепер i тобi... Синi очi в моєï дружини, а у тебе були голубi.
Коли потяг у даль загуркоче